В кінці лютого Україна подала чергову міждержавну скаргу в Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) проти Росії. Новинні джерела повідомляють, що скарга стосується існування в Росії державної практики вбивств її противників. Україна заявляє про нездатність розслідувати ці злочини і навмисному приховуванні винних осіб. З слів українського урядового уповноваженого з питань ЄСПЛ в Мін'юсті України Івана Ліщина виданню «Європейська правда» слід, що в скарзі крім зарубіжних відображені російські епізоди вбивств Бориса Нємцова, Анни Політковської, Тимура Куашева, Руслана Магомедрагімова, а також епізод з отруєнням Олексія Навального.
Це далеко не перша суперечка в ЄСПЛ між Україною і Росією, який став наслідком подій «кримської весни» і збройного конфлікту на сході України. Раніше Україна направила в ЄСПЛ кілька міждержавних скарг про порушення Росією Європейської конвенції на території південного сходу України, де Росія нібито контролює сепаратистів і збройні угруповання. Суд зазначені скарги для ефективності розгляду розділив за територіальною ознакою: що стосуються Криму і щодо Донецької і Луганської областей.
У січні 2021 року ЄСПЛ визнав скаргу України проти Росії щодо Криму частково прийнятною і опублікував у себе на сайті прес-реліз.
Чому Україна може скаржитисяПраво держави подати скаргу щодо іншої держави в ЄСПЛ закріплено в ст. 33 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р Відповідно до зазначеної норми будь-яка держава - учасник конвенції може передати в ЄСПЛ питання про будь-яке порушення іншою державою-учасницею положень конвенції та протоколів до неї.
Що ховається за цими рішеннями і які наслідки вони можуть спричинити для Росії?
Росія почала відповідати за Крим до того, як його приєдналаЄСПЛ спочатку вирішує питання про прийнятність скарги. Для міждержавних скарг, аналогічних скарзі України, суду необхідно встановити, чи була територія, де порушені положення конвенції, юрисдикцією держави-відповідача на період, зазначений у скарзі. В іншому випадку держава-відповідач не може нести відповідальність за порушення конвенції.
Варто згадати, що відповідно до федеральним конституційним законом від 21.03.2014 № 6-ФКЗ Республіка Крим вважається прийнятою в Російську Федерацію з дати підписання договору між Росією і Кримом про його прийняття до Російську Федерацію й освіті у складі Росії нових суб'єктів, тобто з 18.03.2014.
Але скарга України в частині Криму стосувалася порушення Росією положень конвенції з 27.02.2014, тобто періоду, коли юридично Крим був ще територією України. ЄСПЛ же в своєму останньому рішенні по Криму погодився з доводами України і встановив юрисдикцію Росії в Криму з 27.02.2014, тобто до його приєднання до Росії. Суд зазначив, що прийшов до такого висновку в зв'язку зі зрослим російською військовою присутністю в Криму з січня по березень 2014 роки без узгодження з Україною і без наявності загрози розміщеним в Криму російським військам в рамках двосторонніх угод між країнами. Позиція Росії з цього питання полягала у відсутності контролю над півостровом до підписання Договору про прийняття Криму до складу Російської Федерації, а військові з'єднання перебували на півострові на законних підставах.
турецький прецедентТакий підхід ЄСПЛ раніше вже був застосований в міждержавному суперечці Кіпру з Туреччиною щодо порушення конвенції на території Північного Кіпру. У справі «Лоізіду проти Туреччини» (скарга № 15318/89, ухвала ЄСПЛ від 23.03.1995) Європейський суд вказав, що поняття «юрисдикція» в ст. 1 конвенції не обмежується суверенною територією держави. У зазначеній справі суд особливо відзначив, що відповідальність держави за порушення конвенції може виникнути в результаті будь-якого військового дії при забезпеченні ефективного контролю за територією іноземної держави безпосередньо через збройні сили або підпорядковану місцеву адміністрацію.
Аналогічну процедуру ЄСПЛ повинен провести і за всіма іншими скаргами України проти Росії.
Відбулося рішення щодо ЧФ можна було прогнозувати з урахуванням повідомлень ЗМІ про «ввічливих людей» в період кримських подій, а також у зв'язку з прийняттям Радою Федерації постанови від 01.03.2014 № 48-СФ «Про використання Збройних сил Російської Федерації на території України».
Що доведеться довести УкраїнуПитання про юрисдикцію Росії на території Донецької та Луганської областей ще не розглянуто ЄСПЛ. Звісно ж, що для позитивного рішення про прийнятність скарг в цій частині ЄСПЛ повинні бути представлені незаперечні докази безпосередньої участі російських військ у конфлікті і російського контролю над місцевої адміністрації.
Що стосується нової скарги України в ЄСПЛ, то в ній мова йде не тільки про епізоди замахів на території Росії, але і в інших державах, в тому числі і на Україні. Так що Україна зобов'язана надати суду докази здійснення контролю Росією території по кожному з епізодів. В іншому випадку ЄСПЛ не зможе прийняти скаргу в частині іноземних епізодів до розгляду.
В таких обставинах вельми туманні перспективи визнання Росії державою-відповідачем за новою скаргою - по епізодам замахів на осіб, скоєних на території, де не поширюється її юрисдикція, так як це повністю суперечить статті конвенції, за якою держава зобов'язується дотримуватися прав і свободи кожної особи, що знаходиться під її юрисдикцією.
Порушення права на життя: як його встановлює ЄСПЛЗ прес-релізу ЄСПЛ слід, що предметом скарги є утвердження України про наявність у Російської Федерації практики організації політичних убивств і порушення права на життя, яке закріплене в Конвенції. Якщо ЄСПЛ визнає нову скаргу України в частині епізодів, де поширювалася юрисдикція Росії, прийнятною, то в кожному з них ЄСПЛ повинен розглянути питання про порушення Росією права на життя в матеріальному і процесуальному аспекті, тобто розглянути скаргу по суті. Що це означає?
Матеріально-правове зобов'язання має на увазі необхідність захисту права на життя, включаючи різні заходи щодо недопущення безпідставного позбавлення життя людини, в зв'язку з чим держава повинна мати не тільки законодавчу базу для цього, а й ефективні правоохоронну і судову системи.
Що стосується процесуальної частині дотримання другої статті конвенції, то у ЄСПЛ встановлений так званий мінімальний стандарт розслідування обставин зникнення та загибелі людей. Наприклад, суд вказував, що зобов'язання провести ефективне розслідування є зобов'язанням не результату, а засобів: влада повинна вжити всіх їм доступні належних заходів, щоб забезпечити отримання доказів, що стосуються даного інциденту.
У будь-якому випадку влада зобов'язана вжити всіх необхідних заходів, які можуть забезпечити отримання доказів, що стосуються інциденту, в тому числі зібрати свідчення свідків, провести судово-медичну експертизу, в тому числі розкриття, що надають повне висновок про тілесному ушкодженні і об'єктивний аналіз клінічної картини, включаючи причину смерті. Будь-яке упущення в ході розслідування, яке перешкоджає встановленню причини смерті або винного, призведе до порушення даного стандарту (постанова Великої палати Європейського суду у справі «Джуліані і Гаджі проти Італії» - скарга № 23458/02, ECHR 2011, § 301).
Тому визнання ЄСПЛ факту порушення процесуального аспекту права на життя буде залежати від прийняття Росією всіх доступних заходів для встановлення винних осіб, проведення ефективного розслідування злочину, інформування потерпілих про хід розслідування справи, а також надання їм можливості ознайомлення з його матеріалами.
Чи немає тут зловживанняПідводячи підсумки, можна припустити, що подача нової скарги Україні, можливо, містить в собі ознаки зловживання правом на подачу міждержавних скарг. З урахуванням того, що розгляд скарг в ЄСПЛ - процес нешвидкий, Україна зможе продовжувати шукати нові приводи для направлення скарг до суду. Однак звернення до ЄСПЛ без надання доказів наявності юрисдикції Росії по кожній із заявлених епізодів замахів має схожість зі зверненням «мнимого потерпілого» із заявою про злочин до правоохоронних органів.
Думка автора може не збігатися з позицією редакції VTimes.