в черговий раз зняла казку про перевертня
У Валері (Сейфред) типова для середньовічної дівчата проблема: батьки (Берк і Медсен) хочуть видати її за багатого хлопчика Генрі (Айронс), в той час як вона не без взаємності любить брутального дроворуба Пітера (Фернандес), з яким у дитинстві зворушливо зарізала зайця. Особисті біди, однак, відступають на другий план, коли село починає атакувати кровожерливий перевертень, раптово порушив багаторічне перемир'я. Перелякані жителі ховаються по домівках. Валері переживає за свою дивакувату бабусю (Крісті), що живе відлюдником. З'являється недоумкуватий батько Соломон (Олдман), який має з перевертнем свої рахунки - все стає ще гірше і веселіше.
Все це ні в якому разі не можна сприймати всерйоз. Та й не вийде. Червона Шапочка віддається улюбленій на сіннику. Гарі Олдман в рясі і на коні таранить гігантського вовка з криком «Бог все одно сильніше». Велика актриса Джулі Крісті грає абсолютно гілліамовскую бабусю і раз у раз примовляє: «Всі печалі дарма, якщо є хліб». Перші хвилин двадцять особливо ріжуть очі всі ці метросексуальності лісоруби, наче з якоїсь маргінальної фотосесії (як варіант - з сумно відомої картини «Квітка диявола»).
Потім звикаєш і починаєш отримувати від усього цього щире задоволення. По-перше, детективний сюжет тут зав'язаний і справді з грамотної хоробрістю - вовком може виявитися хто завгодно: хоч суджений, хоч контужений, хоч взагалі бабуся. По-друге, Аманда Сейфред в червоному плащику аж надто хороша і з легкістю віддувається за оточили її качків-статистів. По-третє, Гарі Олдман в ролі Бесогона тут страшніше всіх піксельних перевертнів. Але найголовніше, вся ця гормональна патологія з бісівщиною врівноважена здорової самоіронією. Вгадується почерк як сценариста Девіда Джонсона, який написав видатний трилер «Дитя пітьми», так і постановниці Хардвік, перед якою тепер варто вибачитися - заднім числом здається, що ця безглузда романтика «Сутінків» теж була навмисною. А якщо ні, то в такому випадку «Червона шапочка» - на рідкість дотепна самопародія. Звичайно, смішного тут більше, ніж страшного, декоративності більше, ніж похмурості, а казка Перро відчута досить поверхово. Втім, зрозуміло, що всі казки на світі має екранізувати Террі Гілліам, але жінка, так очевидно мріє про коханого оборотне - непоганий кандидат в його заступники.