Я пісню про талонах співаю -
За грошики їх продаю
Пам'ятайте, на кожному базарі від світанку до заходу сонця стояли загадкові люди з табличками на шиях: «Золото, валюта»? Такі собі живі ломбарди. Купували по одній ціні, продавали з маржею за іншою. Не гребували один час і ваучерами. Каламутні були часи, здавалося б, такого вже не повториться. Що ви думаєте, в місті влаштувалося щось подібне, хоча і зовсім з іншого приводу.
Розповіді нашої героїні, назвемо її Іриною Георгіївною, ми повірили не відразу. Але з кожною хвилиною вона була все переконливіше. Здивовані нетиповою історією, ми схопили олівці, щоб задокументувати важливі дрібниці. Діяльна пенсіонерка, розповідаючи про подробиці свого дивного для кого-то приробітку, відкрила нам очі на цілий бізнес досить спірною легальності. Тримаємо парі, більшість з вас навіть не здогадувалися про його існування. Але про все по порядку.
В Балаково тисячі людей користуються пільгами на проїзд в громадському транспорті. Ще кілька років тому «безлімітні» проїзні були замінені на проїзні талончики, їх кількість обмежена 50 поїздками. Взимку пільговики пересуваються по місту куди рідше, ніж влітку: дачі на замку, улюблені ярмарки відкриті не кожен день, та й погода не завжди має в своєму розпорядженні до переїздів. Тому використовувати всі дармові поїздки вдається далеко не всім. Тут-то і заритий собака.
У ранкові години Ірина Георгіївна виходить на зупинку на вулиці Мінській в пошуках людей з простроченим талонами. Задарма заповітні квиточки віддають рідко, тому пенсіонерка скуповує їх у школярів і пенсіонерів за помірну і всіх влаштовує плату.
- Є що склалася ціна 4 рубля за талон. Людям не шкода - все одно ж викинуть. А тут хоч невелика, але дрібниця на морозиво або буханець-другу хліба. Багато мене вже знають в обличчя, підходять до мене і здають талони.
Можна подумати, що наша героїня - дивна жінка з незрозумілим хобі, якби не одне «але». Такі, як вона, стоять практично на кожній людній зупинці. Тут все «свої»: зони строго розподілені і чужих в «бізнес» не пускають. Дізнатися багатьох з них можна по саморобному оголошенню «Куплю талончики» з номером телефону. У нашій героїні саме таке. Але як же перевести в готівку цей «вексель»? Простіше простого!
У місті є кілька точок скупки талонів. Найпопулярніший, мабуть, знаходиться на зупинці «Пошта». У самого фасаду поштамту цілими днями стоїть машина, котра скуповує талони у громадян. Ще одна точка - на скромному ринку біля магазину «Романтика». Ці перекупники середньої руки працюють за рахунок пересічних бабусь, таких як Ірина Георгіївна, скуповуючи у них талони по 7-8 рублів за штуку. Так ось, у цій середньої руки є вихід безпосередньо на міністерство соціального захисту, яке і займається компенсаціями перевізникам (по 11 рублів за талон). Деякі спритні бабусі минуть перекупників і здають безпосередньо перевізникам, отримуючи максимальний дохід.
- Якщо в Балаково, хоч умри, дорожче 8 рублів талончик не продаси, то в Вольські ніяких посередників немає, там люди здають талони по 11 рублів. Правда, транспортники не заморочуються по дрібницями і купують талони лише оптом, - розповідає нам заповзятлива не від хорошого життя пенсіонерка-вдова. - Судіть самі, моя пенсія -12 тисяч, за суєту з талонами я маю 3 тисячі, тобто чверть пенсії в подарунок - непогана акція ?! Я і по місту ходжу з болонєвій сумкою з написом: «Талончики». Люди все розуміють, зайвих питань не задають. Якщо хочете, самі можете зайнятися скуповуванням талонів, у вас по місту чимало точок продажу газет.
Хм! Ми вже краще за профілем працювати будемо. Проте особисто вам тема цікава, як ми і обіцяли спочатку? Не те слово!
Навіть простий розмова в дорозі виявився для мене плідним. Шофер на міському маршруті розповів: багато водіїв автобусів не здають талони господареві, а самі несуть їх скупникам, щоб отримати невелику надбавку до зарплати. Переконайтеся самі: в кінці кожного місяця кондуктори випрошують невикористані талончики у пасажирів. Але для чого? Вони або здають їх роботодавцю, а ті несуть в Мінтранс, або залишають собі, вже продаючи їх на сторону, де знайдуть. Але це ризиковано, адже в цьому бізнесі немає чужих - все за всіх знають і можуть «доповісти» на підприємливого водив або кондуктора. Тому з Саратова в райцентри часто їздять оптовики, які скуповують талони у водіїв. І це тільки польові бляклі квіточки. Талони приміських маршрутів коштують набагато дорожче міських, але це вже інша, куди більш густа по замісу історія.
Як ілюстрація - спроби заробити тим же самим у «ВКонтакте». Група «Барахолка Балаково». Автор оголошення хтось Анастасія Малинова: «Обережно !!! Не викидайте зайві проїзні талони, я їх купую. За умови, що більше 60 штук, даю по 3 рубля за кожен квиток. Якщо немає, то по 2. Беру все, починаючи з квітня-2020 (абсолютно всі види) ».
Все вищеописане нами - дивна, але вигідна для кого-то «індустрія» стала можливою після відмови від безлімітних проїзних. Подейкують, що на талонною системі годуються всі, крім тих, для кого покладені пільги, і тих, хто, власне, пільговиків возить. А на вершині подібних пірамід корупції сидять, як правило, непотоплювані чиновники. Тобто спочатку пільга покликана допомагати людям похилого віку, а в підсумку годує слуг народу.
Хто і скільки з цього має, вам в очі не скаже ніхто. Та й нам не сказали, дали тільки зрозуміти, що на низовому рівні скупники талончиків мають Х рублів (ті самі 3-4 тисячі від Ірини Георгіївни), на другому рівні перевізник кладе собі в кишеню 10Х (нехай це буде 30-40 тисяч), а на верхньому рівні - 100Х (300-400 тисяч умовно, зате кожен божий місяць!). Зупинити налагоджений мутний механізм просто - повернути грошову компенсацію пільговикам, щоб ті безпосередньо фінансували перевізника купівлею квитка за проїзд. Але наша держава не любить роздавати гроші населенню. Куди простіше кому завгодно (і бабусі типу нашої Ірини Георгіївни тут далеко не головні вигодонабувачі) день у день щедро і безкарно гріти руки на талончик, чи не так?
Назва цієї статті - переінакшування куплета про п'явки від відомого казкового пройдисвіта Дуремара. Під тільки чи знайдеться той, хто скаже йому:
- Чи не прокотить твій товар,
Марш звідси, Дуремар!