Коли в перший раз школярів перевели на віддалене навчання, батьки не відразу зрозуміли, що їм (татам і мамам) це загрожує. До пандемії коронавируса у багатьох раніше було стійка думка, що вчать в наших школах погано: програми - казна-що, вчителі - ніякої критики не витримують. А батькам ніколи з дітьми займатися, у мам після роботи і по дому справ повно, а тата ... Що тата - їм би тільки в танчики пограти.
Далі все розгорнулося поперек. У мам справ ще більше - вже цілий день всіх треба годувати. А тата? А що тата - тепер і в танчики не погіршує: у дітей інтернет-уроки. Було б добре, щоб їх у школи повернулися.
У більшості вчителів навичок вести уроки через комп'ютер не було: їх до цього не готували, передбачити лихо теж було не можна. Вони дуже стараються, але нервів-то більше треба, ніж в офлайні.
Слідом за артистами, яких позбавили «голосу», батьки учнів стали проводити акції, писати відкриті листи президентам і дум: поверніть дітей в школи, інакше вони «дебілами виростуть!»
І тільки невеликий відсоток батьків перейнявся і спокійно організував відносно непогане навчання дітей вдома. Ні, це не тільки ті, які змогли репетиторів витримати. До програми домашнього навчання цей «відсоток» підійшов не з позицій міністрів, а логічно. Перетрусили своє коло спілкування - родичів, друзів, сусідів, колег - і відшукали-таки людей, які через скайп, через спеціальні програми, а то і просто через телефон непогано допомагають дітям.
Мене теж «перетрусили»: до мене звернулася моя колишня учениця, у якій тепер вже у самій діти вчилися в 5 і 7 класах. Потикалися ми туди-сюди і вирішили трохи перебудувати програму. Фізкультуру, спів, малювання діти взяли самі на себе: хто відмовиться поспівати, помалювати або м'яч поганяти по майданчику під вікном!
Ми з батьками вирішили, що такі шкільні науки, як історія, географія, біологія, не вимагають вчительського пояснення. Стали всі разом оглядати їх цілими темами. Мама складала план, основою якого були питання - на них намагалися знайти відповідь все, хто міг, і там, де міг. Мама придумує ігри, вікторини, тести, конкурси. Готує нагороди переможцям.
Дуже допомагає знайомий сім'ї, пенсіонер, який працює вахтером в коледжі, де студентів теж «видалили». Він убив нас всіх своєю пам'яттю. (Коли закінчиться ізоляція, я з ним ближче познайомлюся.) Дід знає столиці, боюся сказати, всіх держав світу і, на мій сором, дати життя всіх російських письменників-класиків!
- І таблицю множення знаєте? І у всіх країнах ви бували? - витріщив оченята п'ятикласник Міша.
Олексій Петрович плюс до таблиці ще й алфавіт задом-наперед продекламував, правда, затинаючись. Але алфавіт з кінця він ще тільки вчить - в коледжі тиша, посидь-ка мовчки, один, від телевізора-комп'ютера вже втомився.
Мишкова таблиця накульгувала, так Олексій Петрович одну закономірність йому підказав. З математикою п'ятого класу Михайла дружить сестра Ліза, а з її програмою сьомого по точних науках поки ще тато справляється.
Англійська на аутсорсинг віддали репетитора, уроки у дітей через той же канал, який школа вказала. У Лізи ще уроки співу в музичній школі - теж через якусь програму з викладачкою співають.
Мені дісталися російський і література. Справляюся. Мама цих дітей була у мене відмінницею аж до 11 класу. Я боялася, що діти зараз читають неохоче і пишуть з купою помилок. Але все нормально з читанням. Підручники граматики освоюємо успішно. На листі вчимося застосовувати правила. Складаємо мініатюри про природу, птахів, кота Рижика - на брошурку вже накопичилося, і малюнки є.
ОБЖ на практиці зараз все проходять по одній темі: як уберегти від вірусу особливо схильних до йому членів сім'ї - літніх і хворих - і організувати їхнє життя без стресів і депресій. За прогнозами, поліпшення епідеміологічної обстановки навряд чи настане скоро. А життя триває.
До літа в сім'ї буде третя дитина. Миша з татом розробляють проект бізіборда (розвиваючої дошки) для хлопчика, збирають гвинтики-Шпунтик. Мама вчить Лізу рукоділля, і вони створюють журнал мод для дівчинки. Цікаво, хто переможе, т. Е. Хто народиться?
Ну, от якось так: все по місцях і все при справі. Я особисто думаю, що навіть якщо б діти тільки читали книги за програмою, а «начальники» (початкові класи) таблицю множення вивчили, і то вже добре б було. Але впевнена, що у кожної сім'ї є й інші можливості. Треба тільки, щоб батьки зайнялися своїми дітьми хоча б так, як робить моя знайома сім'я. Тоді б і з чадами своїми подружилися, і школу оцінили правильно.
Напрямок домашнього навчання коригує школа через Інтернет. Так спільними зусиллями і вирулимо.
Автор - Любов Дубінкіна
Джерело - ШколаЖизни.ру