Будь-яка зустріч на вищому рівні під час пандемії стає особливою подією і підкреслює політичну значимість моменту для двосторонніх відносин. Це в повній мірі справедливо і для очної зустрічі Володимира Путіна і Олександра Лукашенка, призначеної на кінець лютого. Однак крім самого факту майбутнього спілкування віч-на-віч, а не по телефону або в онлайн-режимі, особливий ажіотаж навколо зустрічі пов'язаний принаймні з чотирма обставинами.
По першеЗ білоруським політичною кризою, якому 9 лютого виповнилося рівно півроку. На відміну від середини вересня, коли Путін і Лукашенко бачилися в минулий раз, напруження політичних пристрастей в республіці значно знизився.
Принаймні, якщо судити за кількістю і масштабами акцій протесту: в порівнянні з багатотисячними протестами восени відбуваються зараз рідкісні і нечисленні акції виглядають як загасання протестного руху. Влада навіть оголосили про перемогу у внутрішньополітичному протистоянні на нещодавньому Всебілоруських народних зборах (ВНС). Тому, очевидно, Лукашенко прибуде на переговори в Сочі в куди більш піднятому настрої, ніж у вересні. Тим більше що фактично виправдався зроблений ним тоді прогноз, що за білоруськими подіями піде хвиля протестів вже в Росії. Саме ця обставина на тлі санкцій тиску на Москву і Мінськ з боку Заходу має ще більше зблизити союзників і нівелювати численні протиріччя в їх відносинах.
Але в реальності білоруський політична криза складно назвати завершеним. Тому так чи інакше плани Лукашенко щодо подальшого заспокоєння ситуації напевно будуть цікавити російську сторону. Тим більше що з багатьох питань майбутнього країни, в тому числі по темі майбутньої конституційної реформи, ВНС не дало конкретних відповідей, а лише поставило багатозначне крапки.
По-другеЗ уже постійною темою поглиблення інтеграції в Союзній державі, про яку сторони ведуть напружені дискусії з кінця 2018 р За словами білоруських чиновників, підготовлені проекти важливих рішень, які можуть бути закріплені підписами глав держав. Однак малоймовірно, що зустріч відкриє якийсь якісно новий етап у розвитку двосторонніх відносин. Все ж базові суперечності, які гальмували інтеграційні процеси в попередні роки, зберігаються. Мінськ продовжує наполягати на повністю рівноправних економічних умовах для своїх господарюючих суб'єктів в якості першого кроку до більшої інтеграції і пропонує не форсувати інституційну інтеграцію, про що Лукашенко акцентовано заявив на ВНС. Москва ж хотіла б поміняти порядок дій: спочатку поглиблення інституційної інтеграції, а потім рівні умови.
По-третєНа Всебілоруських народних зборах було зроблено кілька концептуальних заяв про майбутнє білоруської зовнішньої політики. Зокрема, прозвучала ідея відмовитися від закріпленого в чинній Конституції положення про прагнення до нейтралітету. Також було запропоновано скорегувати стратегію зовнішньоекономічної диверсифікації і тим самим визнати нормальність того факту, що на Росію припадає левова частка білоруського експорту. По суті, жодне з цих потенційних нововведень нічого не змінює, особливо в умовах політичної кризи в стосунках з ЄС і США. Однак Лукашенко напевно постарається більш детально роз'яснити Путіну суть нових ідей.
По-четвертеЗМІ повідомляють про високий ступінь домовленості щодо виділення Мінську нового кредиту. Називається сума $ 3-3,5 млрд. Судячи з усього, саміт дійсно закріпить це рішення без особливих складнощів, так як мова йде не про повністю новий кредит, а про перенаправлення частини коштів з раніше видавав кредиту на будівництво АЕС. Проектний кошторис в результаті виявилася нижче запланованої, і білоруське керівництво хотіло б використовувати вивільнену суму на інші цілі.
Думка автора може не збігатися з позицією редакції VTimes.