Місяць тому, прощаючись з трупою, тепер уже колишній художній керівник «Гоголь-центру» Кирило Серебренников в своєму інстаграме написав, що «театр і свобода важливіша і ширше, а значить, і живуче всіляких чиновників, обставин і навіть важливіше і ширше їх творців. Постарайтеся зробити так, щоб театр залишався живим, а свобода була необхідною для вас ». І сам же перший показав приклад, випустивши кілька днів тому спектакль «Людина без імені» - живий гімн свободі і неосяжність людської свідомості і волі.
Ну, справді, якою свободою потрібно володіти, щоб затіяти у себе проект, в якому спектакль став нехай блискучою, але лише вершиною цілого айсберга? Сьогодні багато московських театри продовжують тасувати свої запорошені колоди, де випадають то Чехов, Достоєвський, то Островський. Сміливі ставлять іноземних класиків, відчайдушні - сучасників.
Але Одоєвський! Це взагалі хто?
Питання-то непусте - хто з нас пам'ятає хоча б «Городок в табакерці», вітчизняну «Алісу в Країні чудес», казку-сон про пригоди хлопчика XIX століття в музичній шкатулці? Серебренніков відповідає на це питання цілим фестивалем «Одоєвський-Fest». Кілька днів в театрі читали лекції, показували фільм про Одоєвського, зробили виставку. Ну і, само собою, показали спектакль.
Князь Володимир Одоєвський був всім: письменником, кулінаром, містиком, алхіміком, філологом, чиновником, меломаном. Після своєї смерті, в XXI столітті він став ще і Микитою Кукушкіним. А той, ставши Одоєвськ, теж став всім: і собою, і актором, і душею померлого в метро людини без імені, і Бетховеном, і самою музикою. І інші творці «Людини без імені» стали всім: тут немає поділу на режисера (Кирило Серебренников), актора (Микита Кукушкін), композитора (Петро Айду), драматурга (Валерій Печейкін), сценографа (Олександр барменку). Спектакль так і називається - колективне твір. І композитор, який написав для нього музику, сидить тут же, на сцені, і активно бере участь у дії.
Сцену обрамляє ряд скріплених між собою інструментів - на вигляд піаніно, але коли відкриваються їх кришки і стінки, видно повністю перероблені механізми, які видають власні звуки по одному Айду відомим принципом. Насправді це один інструмент, пангармонікон, придуманий композитором спеціально для спектаклю. Він нагадує нам про княжої примхи Одоєвського, який досить велику частину статків витратив на будівництво величезного органу під назвою «Себастіанон», призначеного для виконання бахівських фуг.
Весь спектакль - це ніби й відсилання до реального, історичного князю, і взяті з його творів паралелі з тим, що відбувається сьогодні, і одночасно маніфест міці людського духу і тіла, втіленої в артиста Кукушкін. Який бродить по залу ( «вимкніть, будь ласка, телефон, добре?»), То напружівает всі свої м'язи в акробатичному етюді, то говорить по-німецьки, то впадає у раптову, все змітає лють, то ніби раптом дематеріалізується, зливаючись зі звуком пангармонікона. Він злітає - і стає зрозуміло, що перед нами ідеальний результат діяльності Серебренникова: завдяки йому цікавий актор Кукушкін на наших очах перетворився на справжнього великого артиста.
Актор Микита Кукушкін запустив додаток для допомоги нужденним пенсіонерам
Кирило Серебренников покине пост художнього керівника «Гоголь-центру»
«Гоголь-центр» відкрив продаж квитків на новий сезон
Фото: Іра Полярна