Величезний житловий фонд радянських часів через мізерні темпів реновації в Латвії нагадує свого роду бомбу уповільненої дії, оскільки передбачений нормативами термін експлуатації дуже багатьох з цих будівель добігає кінця. Без серйозної реконструкції багато міських райони можуть перетворитися в нетрі, а жителям буде все важче знайти доступне якісне житло, пише Rus.Lsm.lv.
Реновація будівель - проблема не тільки латвійська. Її в якості однієї з головних цілей для використання коштів Фонду відновлення ЄС виділяє Єврокомісія, яка навіть розробила нову стратегію «Хвиля реновації для Європи». Тут можна було б зітхнути з полегшенням і подумати, що, ну ось, скоро все налагодиться. Однак це навряд чи станеться, якщо не буде вирішено питання, який гальмував процес реновації житлових будинків досі і який пов'язаний з правами власності.
Від жителів до власників
Спочатку власниками багатоквартирних будинків радянського часу здебільшого були держава, самоврядування або ж підприємства, які будували ці будинки для розміщення сімей своїх співробітників. Після розпаду СРСР більшість багатоквартирних будинків передали на приватизацію, і їх жителі отримали можливість придбати свої квартири у власність, використовуючи приватизаційні сертифікати.При цьому дуже багато швидше за все не замислювалися про те, що, стаючи власниками квартир, вони стають ще й співвласниками всього будинку і тепер треба думати не тільки про благоустрій свого житла, але і про те, що відбувається з дахом будівлі, підвалом, сходовою кліткою , водопроводом. У свою чергу, домоуправління радянських часів перетворилися не на представників домовласників, яким можна на щось скаржитися і висувати вимоги, а в постачальників послуг, які за відповідну винагороду роблять те, про що домовився різношерсте зібрання новоспечених домовласників.
Латвія в цьому плані не унікальна. Подібні процеси відбувалися в більшості країн колишнього радянського блоку і тому в цих країнах частка володіє житлом населення незвично велика.
За даними європейського статистичного бюро Eurostat, в цьому плані перше місце займає Румунія, де 96% жителів живуть в належні їм житло. У країнах Балтії ця частка найбільше в Литві (90%), в Латвії ж власне житло мають 80%, а 20% живуть в орендованому житлі. У Західній Європі частка людей, що живуть у власному житлі, нижче і, відповідно, набагато більше тих, хто його знімає.
Так, в Німеччині 51% власників і 49% орендарів. З так званих старих країн-членів ЄС найвища частка домовласників в Іспанії - 76%. Найрідше в Європі жити у власному житлі можуть собі дозволити в що не входить до складу ЄС Швейцарії - 42%.
Темна сторона приватизації
На жаль, нинішня ситуація з незначною кількістю реконструйованих багатоквартирних будинків радянської епохи також ясно показує тіньову сторону процесу приватизації. Закон про квартирну власності каже, що житловим будинком управляє співтовариство власників квартир, і саме ця норма стала каменем спотикання для багатьох ідей щодо поліпшення стану будинку.
Навряд чи знайдеться хоч одне підприємство, що управляє житлом, чиї представники не розповідали б один і той же: хоча приватизація давно пройшла, частина жителів багатоквартирних будинків досі не розуміє або не хоче розуміти, що в їх власності перебуває не тільки конкретна квартира, але і весь будинок. Тому, якщо тече дах, то чи не з'явиться якийсь загадковий герой, який сам все виправить: на ремонт доведеться «скидатися» самим домовласникам.
Однак ж цілком об'єктивною перешкодою для проведення порівняно великих робіт, в тому числі фундаментальну реконструкцію, є не блискуче матеріальне становище багатьох власників квартир.
В результаті зборів співвласників дуже часто перетворюються в абсолютно безглуздий захід, де одні не розуміють, чому від них взагалі чогось хочуть, інші не готові вкласти навіть зайві десять євро, а ті, хто розуміють, навіщо все це потрібно і готові вкладатися в серйозні ремонтні роботи, все-таки не настільки заможні, щоб оплачувати не тільки свою, а й сусідську частки.
Якщо згадати, що, наприклад, в ризьких типових будинках радянського часу від 50 до 100 і навіть більше квартир, в яких живуть люди з абсолютно різним достатком і життєвими засадами, то сподіватися на єдність і компроміси досить наївно.
У свою чергу, представники держави та багатьох місцевих самоврядувань досі займали дуже зручну позицію за принципом «моя хата з краю, нічого не знаю». Так би мовити, права приватної власності священні, так що про все повинні домовлятися власники між собою. Самоврядування ж або держава підключається тільки тоді, коли будівля деградує до стану нетрів.
Є експерти з будівництва, які нинішню ситуацію порівнюють з потопаючим кораблем, де дорогоцінний час витрачається, щоб провести серед пасажирів голосування про те, що робити і як діяти. Крім того, якщо не буде змін, то і великі кошти Фонду відновлення ЄС всупереч задуманому Єврокомісією ніякої нової хвилі реновації в Латвії не піднімуть.